Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Справа № 910/6589/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Черкащенка М.М.

суддів: Нєсвєтової Н.М.

Жукової Л.В.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ"

на рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014

у справі №910/6589/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс- 2012"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ"

про стягнення 662772,60 грн.

за участю представників сторін

від позивача: Поцелов А.О. - за довіреністю;

від відповідача: Грицик Д.С. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс - 2012" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) про стягнення 662772,60 грн., з яких 203652,67 грн. основного боргу, 421825,42 грн. - пені, 9945,63 грн. - 3% річних, 27348,88 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "АТЛ" на користь ТОВ ""Мегаполіс - 2012" 203652,67 грн. основного боргу, 28609,36 грн. пені, 9861,63 грн. 3 % річних, 25377, 47 грн. інфляційних втрат, 5350,00 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 скасувати в частині стягнення пені та штрафних санкцій, та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.03.2013 року між сторонами у справі було укладено договір поставки № 03/3 та 13.05.2013 року - договір поставки № 02/05 відповідно до п. 1.1. яких ТОВ "Мегаполіс - 2012" (продавець) зобов'язався передати у власність ТОВ "АТЛ" (покупець) товар (диски литі легкоплавкі алюмінієві для КТЗ), а покупець зобов'язався оплатити товар в порядку та на умовах, визначених договорами. Сторони обумовили, що ціна і кількість товару визначається в специфікаціях до цих договорів, які є їх невід'ємними частинами.

Відповідно до п. 2.2. договорів оплата за кожну партію товару здійснюється покупцем на підставі видаткової накладної щотижневими платежами за реалізований товар. При цьому покупець зобов'язаний сплатити повну вартість партії товару у строк, що не перевищує 90 (дев'яносто) календарних днів з дати отримання товару.

Згідно з п. 3.3. договорів передача товару оформлюється шляхом підписання сторонами видаткової накладної, яка є підтвердженням передачі права власності на товар і має силу акту прийому-передачі. При підписанні видаткової накладної уповноважена особа покупця повинна передати продавцю оригінал довіреності на право отримання товару

Відповідно до п. п. 8.1, 8.2 договорів поставки ці договори вважаються укладеними і набирають чинність з моменту їх підписання сторонами та скріплення їх печатками та закінчується 2013 року.

Звертаючись з позовом, ТОВ "Мегаполіс-2012" вказувало на те, що на виконання умов договору, він поставив ТОВ "АТЛ" товар, що підтверджується наданими до матеріалів справи видатковими накладними, які підписані сторонами, довіреностями на право отримання ТМЦ, які видані ТОВ "АТЛ", а також податковими накладними, проте відповідачем поставлений товар в повному обсязі не оплачений.

Відповідач, в свою чергу факт поставки товару не заперечує, а навпаки вказує на його часткову оплату, проте зазначає, що поставка товару була позадоговірною та відбувалась не на підставі договорів, оскільки вони на думку останнього не є укладеними через відсутність у них всіх істотних умов договору, а саме строку їх дії, а тому позивач не має права на стягнення штрафних санкцій передбачених договорами поставки.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже і вимога про стягнення суми основного боргу є правомірною. Крім того, суди здійснивши перерахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій та дійшли висновку про їх часткове задоволення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками судів, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають матеріалам справи, виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, між сторонами були укладені договори поставки товару, на виконання яких позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 516331,30 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000019 від 17.04.2013 року на суму 201717,60 грн., № РН-0000025 від 24.04.2013 року на суму 70387,87 грн., № РН-0000027 від 25.04.2014 року на суму 19745,38 грн., № РН-0000040 від 15.05.2013 року на суму 224480,45 грн., які підписані сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Враховуючи, що відповідач наявність заборгованості по оплаті поставленого позивачем товару не заперечує, а також беручи до уваги наявні у матеріалах справи докази поставленого товару, колегія суддів вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про стягнення суми основного боргу.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення штрафних санкцій відповідно до умов укладених між сторонами договорів, та зазначає про безпідставність тверджень скаржника про відсутність договірних відносин між сторонами та необґрунтованість стягнення штрафних санкцій, виходячи з наступного.

Згідно ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 267 ГК України передбачено, що договір поставки може бути укладеним на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Таким чином, твердження скаржника про те, що договори є не укладеними, в зв'язку з відсутністю у них такої істотної умови, як строк дії договору спростовуються наведеними положеннями законодавства.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 у справі №910/6589/14 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

Л.В. Жукова